Батуринська різня.

Батуринська фортеця. Сучасна реконструкція.

Автор тексту Васильєв О. О.

В листопаді Україна відзначає, ще одну з найкривавіших подій, початку XVIII століття зв’язану з небажанням українського народу буду під владою російського царя Петра I. 2(13) листопада 1708 року російськими військами було знищено все мирне населення міста Батурин – резиденція гетьмана Мазепи.

В 1700 році між Росією та Швецією почалась Велика Північна війна, це була війна за вихід Росії до Балтійського моря. Спочатку російська армія зазнавала поразку за поразкою. Були часи коли цар вимушений був боягузливо рятуватися втечею, кинувши напризволяще своє військо. Наприклад, це сталось 29 листопада 1700 року, коли Петро I, після поразки російських військ під Нарвою, ганебно кинув свої війська і разом з фельдмаршалом Ф. О. Головіним втік до Новгорода.

Після перших поразок Росії в Північній війні гетьман України Іван Мазепа вирішив скористатися можливістю і вийти з впливу Московії. Основними причинами такого рішення стали, неспроможність Росії захистити українські території, від поляків, початок знищення Петром I української державності, задіяння козачих полків в війні зі Швецією, де вони воювали під керівництвом московських воєначальників і відповідно цьому зазнавали великих втрат, примусове переселення українців на інші землі. Крім того під час війни, розміщенні в українських містах та селах російські військові займалися грабіжництвом, вбивствами та ґвалтуваннями. Цар ніяк не реагував на скарги гетьмана. Також Петро збирався замінити гетьмана на свого ставленика з Московії. Останньою краплею в рішенні відокремитись від Росії був указ царя від 10 лютого 1707 року «Про приєднання Києва та інших черкаських міст до відомства Білгородського розряду».

Серед старшинства та козацтва стало шириться невдоволення гетьманом за його поступки перед царем. На потаємних зібраннях старшин почала визрівати змова ціллю якої було заміна гетьмана Івана Мазепи на Данила Апостола.

Гетьман приймає остаточне рішення порвати з Московією, зректися присязі вірності російському цареві, та перейти на сторону короля Швеції Карла XII. В жовтні 1708 р. шведський король під час походу на Москву разом з військом звернув в Україну, щоб поповнити запаси фуражу, продовольства та боєприпасами, які зберігались в великої кількості в Батурині. Іван Мазепа разом з трьома тисячами козаками, старшинами та Запорізькім Військом перейшли на бік шведів. Між королем Швеції та гетьманом була підписана угода про спільні дії проти російського війська.

Російський цар був дуже невдоволений рішенням гетьмана. За вказівкою Петра I, під командою його фаворита Олександра Меншикова була споряджена каральна військова експедиція в Україну, а саме в місто Батурин. Цар наказав своєму фавориту знищити столицю гетьмана вщент, а також і містян не залишати живими.

Ще до підходу ворожих військ до Батурина російський князь Дмитро Михайлович Голіцин, який в той час був київським воєводою, за розпорядженням президента посольського приказу Гаврила Головкіна прибув до Батуріна с вказівкою розташувати в Батурині російський гарнізон, але отримав відмову від захисників міста.     

Війська під керівництвом Меншикова в складі 14 драгунських полків, а також двох піхотних, та п’яти полків московських стрільців  в кінці жовтня підійшли до стін фортеці Батурина. Обороною фортеці керував полковник Дмитро Васильович Чечель. Фортечною артилерією керував Генеральний гарматний осавул, виходець з Саксонії Фрідріх фон Кенігсек. Коли російські війська зробили спробу навести переправу через річку Сейм, захисники міста висунули гармати, тим самим попереджаючи ворога, що спроби їх марні і ворог відступив від берегів. Після чого з фортеці виїхало п’ятеро вершників та криками запропонували Меншикову зі своїм військом забиратися геть.

Захисники Батурина були твердо впевнені в тому, що їх місто-фортеця неприступна. І це дійсно було так з точки зору фортифікації. Фортеця з трьох сторін була обнесена глибоким ровом, яка заповнювалася водою, з четвертої сторони протікала річка, а також вона була оснащена гарматами. Фортеця мала потаємні підземні ходи, які давали змогу захисникам робити вилазки і наносити ворогу нищівні удари.

Князь Меншиков зробив ще одну спробу, схилити гарнізон і мешканців міста до капітуляції, виславши до них парламентера Андрія Марковича зятя полковника Івана Скоропадського. Після  візиту парламентера полковник Дмитро Чечель, зібрав нараду старшин. На нараді було вирішено ввести в оману супротивника, щоб виграти час підготуватися та нанести раптовий удар. Вони відправили вісника з проханням надати їм три дні, щоб зібратися і залишити фортецю, але князь дам їм час на роздуми до ранку.

Вранці, як тільки край червоного диска сонця з’явився на небокраї, захисники вдарили з далекобійних гармат по хутору Городищечку (нині село Матіївка Ніжинського району), де знаходилась ставка князя Меншикова. Удар для ворога був несподіваний та потужний, одним із гарматних пострілів ядро поцілило в штаб де знаходився князь. Меншиков чудом залишився живим. Захисники фортеці також піддали обстрілу передмістя Батурина де знаходилася більша частина російського війська, тим самим знищивши багато особового складу, та посіяли паніку в стані ворога.

Олександр Меншиков знову вдався до переговорів та відіслав свого парламентера з обіцянками, що якщо захисники відчинять ворота фортеці, то ніякої кари за непокору та супротив не буде. Захисники та містяни добре знали ціну ворожим обіцянкам. Парламентера вони ледь не вбили, але потім відпустили с відповіддю, що краще вони вмруть, чим впустять супостата в фортецю.

Як тільки посланець князя виїхав за ворота фортеці, захисники відкрили ще більш нищівний вогонь по позиціям ворожих військ. Дуже багато ворога полягло в той день під стінами Батурина.

Невідомо, чи вдалось би Меншикову взяти добре укріплену фортецю, якщо б не зрада яка причаїлася всередині. Серед військових були ті, хто не бажав воювати з російськими військами, та робив усе щоби зашкодити захисникам. Так в Батурині знаходився полковий обозний, наказний полковник Прилуцького полку Іван Яремович Ніс, який відповідав за матеріальне забезпечення полку. Коли московська орда підійшла до стін фортеці, Іван Ніс умисно зірвав мобілізацію Прилуцького полку, за що був покараний, та прикутий ланцюгами до гармати. Це ще більш розлютило його, і в думках своїх він вже склав план помсти. Він відправив до ворожого табору сотника Остапа Соломаха з планом фортеці та потаємним входом, що веде до неї. (Треба відмітити, що до гармати був прикутий і Стефан Зертис-Каменський – молдавський толмач, який підбурював військових та місцеве населення відкрити ворогу ворота, та припинити супротив) 

2 листопада (13 листопада) 1708 року о шостій ранку російські війська через потаємний вхід увірвалися в фортецю. Бій між захисниками та загарбниками тривав близько двох годин. То була запекла та жорстока битва. Коли ворог оволодів Батурином, почалася різанина. Ось, що пише військовий інженер, історик України, Рігельман Олександр Іванович: «Меншиков місто одержав, люди все мечу віддані, як у фортеці, так і в передмісті, без залишку, не шкодуючи навіть немовлят, не тільки старих».

Люди намагались сховатися від свавілля російських військ в приміщеннях православних храмів, але храми підпалювались і всі хто там знаходився згорали живцем. Було знищено та розграбовано п’ять батуринських церков.    

Французький історик Жан-Бенуа Шерер в своєму «Літописі Малоросії, або історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії. Том 2. Короткий виклад історії козацьких гетьманів і найвидатніших подій, які відбулися в Україні»  пише: «Місто було взято і віддано на розграбування. Те, що солдати не могли взяти с собою, стало здобиччю вогню, який пожер навіть частину міста. Фортифікації було знищено вщент, а жителі міста загинули, піддані найжорстокішим тортурам: одних посадив на палі, інших або повісили, або четвертували».

Тіла вбитих немовлят, дітей, дорослих були кинуті посеред неба, без поховання. Усього мирного населення було знищено біля 14 тисяч людей.

Страта ватажків оборони Батурина. 

Після знищення мирного населення міста, у Глухові були страчені ватажки оборони Батурина. Полковник Дмитро Чечель був страчений у місті Глухові (колесований). Важко пораненого гарматного осавула Фрідріха Кенігсека повезли на страту в місто Конотоп. По дорозі Кенігсек помер, але це не заспокоїло ворогів. Тіло гарматного осавула було колесовано, а потім його відрубану голову з виколотими очами було розміщено на стовпі, як акт залякування. Тіла решти козаків були прив’язані до плотів, і пущені по річці Сейм.           

Звістка про ці жахливі події дійшла і до європейських держав. Їх не можливо було замовчати, так як при російських військах знаходились іноземні військові, які в своїх листах доповідали про побачене. Наприклад, такі французькі газети як «Газет де франс», «Летре гісторік» в ті дні випустила статті під заголовками: «Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів», «Ціла Україна купається в крові. Меншиков уживає засобів московського варварства».

Сучасні археологічні розкопки Батурина.  

З 1995 року на місці колишньої фортеці розпочались археологічні розкопки, під час розкопок були виявлені зброя тих часів, та масові поховання останків людей зі слідами насильницької смерті, що всупереч російським історикам доказує звірства російських окупантів тих часів. Російські історики і досі заперечують факти звірства в Батурині.

14 листопада 2008 року в Батурині було здійснено перепоховання жертв різанини у Замковій церкві Воскресіння Господнього, яка була побудована на місті спаленої Меншиковим церкви в 2008 році.